Твердопаливні котли — особливості використання
Сучасна опалювальна система обов’язково повинна мати резервний теплогенератор, в якості якого часто застосовують саме твердопаливний котел. Якщо основний котел — газовий, установлення резервного твердопаливного котла дозволить обігріти будинок у випадку повної відсутності газу або за умови, коли газовий котел вийшов з ладу. Також з’являється можливість не допустити перехід на вищі газові тарифи, які залежать від обсягу, перемикаючи опалення з основного газового котла на резервний твердопаливний.
Твердопаливний котел — в якості резервного котла, що знаходить застосування в аварійних випадках. Використовуючи в якості резервного звичайний твердопаливний котел, підключений безпосередньо до системи, ми маємо просту схему підключення, невисоку вартість обладнання, довготривалий термін служби чавунного котла, можливість використати різне дешеве паливо (кам’яне і буре вугілля, кокс, вугільні брикети, дрова, деревну стружку). Основні недоліки такої схеми: неефективне використання виробленого тепла (виробляється більше ніж необхідно системі), низька автономність, постійно вимагається завантаження палива.
Твердопаливний котел — в якості теплогенератора регулярного застосування. Недоліки попередньої схеми усуває схема твердопаливного котла з буферною ємністю, яка дозволяє комфортно користуватись твердопаливним котлом довгий час, скорочуючи кількість завантажень котла до двох разів на день. Котел повністю завантажується паливом, виводиться на максимальну потужність (із максимальним ККД), і котел віддає все тепло буферній ємності. У разі потреби опалювальна система використовує тепло, накопичене в буферній ємності, для обігріву приміщень та приготування гарячої води. Така схема забезпечує тривалий час автономної роботи, а також високий ККД котла, оскільки все вироблене тепло використовується опалювальною системою. Як правило, в схемі з буферною ємністю застосовують піролізні твердопаливні котли, які мають найвищий ККД серед твердопаливних котлів.





